Загалом, за інших однакових умов, ми всі обіймаємо ті чи інші посади.
Якщо ми добре працюємо — ми компетентні: нам дають більше завдань, більше відповідальності, більше прав.
Потім ці кількісні зміни переходять у якісні — нова посада.
І так по колу.
Якщо зростання зупинилося, отже, на більше ми не здатні.
Ми досягли межі своєї компетентності.
Якщо коротко, так звучить принцип Пітера: «В ієрархічній системі кожен індивід має тенденцію піднятися до рівня своєї некомпетентності». Стислий виклад можна прочитати у Вікіпедії. А тим, хто хоче ознайомитися із самою працею в перекладі або мовою оригіналу, варто пошукати: Лоуренс Дж. Пітер, Реймонд Галл. «Принцип Пітера».
Тобто якщо прийняти цей принцип, картина вимальовується дуже невтішна. Зовсім.
А якщо доповнити його спостереженням Даннінга — Крюґера, картина стає ще сумнішою.
Є й добра новина: чимало авторів ставлять під сумнів висновки, які роблять на основі принципу Пітера.