Черги: робота з потоком рутинних завдань розробки й підтримки системи

Якщо постояти будь-де досить довго, за тобою вишикується черга.

«Закони Мерфі та пов'язані з ними висновки»

 

 

Сьогодні хотів би поговорити про розробку й підтримку. Поділитися, як мені здається, вдалим прикладом боротьби з потоком важливих і термінових завдань, потрібних на вчора… Точніше, створення правил роботи з рутинними завданнями розробки.

Правил, які дозволяють відволікатися на рутину лише в разі відхилень.

 

Свого часу я керував відділом розробки. Досить сильним відділом, який підтримував ERP-систему: актуалізував її відповідно до змін законодавства й адаптував до змін процесів. 

Система — типовий моноліт, який ми, до речі, поступово розібрали на незалежні складові. У ній і казначейство, і планування, і бухгалтерія, і управління якістю, і склад, і продажі, і ще багато всього, зокрема специфічного для фармкомпанії. Тобто процеси більшості підрозділів залежать від цієї системи. І завдання, причому дуже активно, ставлять усі підрозділи.

У кожному підрозділі є ключовий користувач — один або кілька користувачів із найвищою компетентністю в бізнес-процесах свого підрозділу та в системі. Вони формулюють запити на розробку й відповідають за її впровадження у свої бізнес-процеси. Зазвичай це локальні завдання одного підрозділу. Якщо автоматизація стосується кількох, призначають аналітика з відділу розробки, який узгоджує новий спільний бізнес-процес з усіма зацікавленими сторонами.

Завдання відстежують у самописній системі. Вона підтримує необхідний мінімум: назву завдання, строк, до якого замовник очікує виконання, важливість, низку службових реквізитів і, найголовніше, обговорення зі збереженням усього листування та сповіщенням учасників поштою про новий коментар.

Загалом, коли попередній керівник відділу розробки передавав мені справи, усе здавалося досить добре організованим.

Так, система відстеження самописна, але підтримує все потрібне. Можливо, не завжди зручно; у неї не вкладено сотень людино-годин, над нею не працювали дизайнери, але працювати цілком можна. Так, ERP сильно переписана, від коробкової версії мало що залишилося — про те, яка це була система, найбільше нагадував логотип під час запуску. Але вона працювала, підтримувала всі процеси компанії, а деякі речі в ній були організовані чудово. Як показав час, система дозволила нормально забезпечувати роботу компанії під навантаженням, яке зросло в багато разів, — так, після певної оптимізації.

Інститут ключових користувачів працює, і це дозволяє системі розвиватися…

Але диявол ховається в деталях, і згодом мені довелося з цим розбиратися.

У нашій системі, як і в багатьох інших, були, зокрема, два поля: «Очікуваний строк», до якого замовникові потрібне завдання, та «Важливість» — низька, середня, висока. Важливі завдання відразу виділяли червоним шрифтом, щоб привернути увагу. Червоним також позначали прострочені завдання.

І ось я почав помічати, що перелік завдань червоніє. Усім потрібно терміново — добре, якщо на завтра, а не на сьогодні, — і в усіх завдання важливі… Особливо відзначився один підрозділ: його постановник узагалі не мав інших завдань, крім важливих і термінових.

Мабуть, попит на розробку зріс, і ми перестали встигати його задовольняти. Наймати нових розробників отак відразу ніхто не дозволить. Аутсорсинг не підходив через внутрішні політики компанії. Перелік невпинно червонів, важливих і прострочених завдань ставало дедалі більше. Назрівав конфлікт, який потрібно було розв'язати.

Проте не виходило: зустрічі з керівниками віч-на-віч не допомагали. У кожного свої пріоритети, а проблеми сусідніх департаментів, звісно, хвилюють, але значно менше за власні. Групові зустрічі — певний попередник ІТ-комітету — теж не вдалося організувати результативно: більшість завдань були настільки рутинними й окремими, що обговорювати, наприклад, із фінансистами запити HR і спільно їх ранжувати було марно. Ми лише витрачали час топменеджерів, а рішення не знаходили…

Топменеджерів можна було збирати для обговорення значних проєктів: організації електронного підпису, ланцюжків продажів тощо. Ці зустрічі були продуктивними, завдання нормально проходили цикл розробки. Але залишався потік рутинних завдань, для яких було потрібне інше рішення.

Мені це не подобалося.

Я певний час у цьому борсався, а потім вирішив: «Стоп, досить! Чому це мій головний біль — як пошити із цієї шкурки сім шапок? А внутрішні замовники вперто хочуть усе й на вчора?» Адже ми з замовниками марно витрачаємо час на всі ці пріоритети, бажані дати готовності тощо. Купу часу намарно. І я вирішив донести це до замовників.

Сталося це не зовсім стандартно: ми просто прибрали поля «Важливість» та «Очікуваний строк». Зовсім. Натомість запровадили поняття «Черга».

Завдання кожного підрозділу вишикувалися в чергу, чітко одне за одним, у порядку надходження в розробку. Керівники підрозділів мали самі впорядкувати їх за своїми пріоритетами — попарним порівнянням чи іншим способом. Ключові користувачі, як і раніше, ставили завдання, а керівники їх ранжували. Тобто ми сказали: «Усе й одразу не можна. Програмісти працюють над одним завданням за раз, і від вас братимемо по одному».

Так замість багатьох червоних завдань від кожного підрозділу з'явилися черги, упорядковані за важливістю й терміновістю. Суть у тому, що я повернув проблему туди, де вона виникла й де була можливість її розв'язати. Керівники побачили завдання як чергу, а не набір сутностей із датами.

Далі це працює так:

  1. Постановники ставлять завдання.
  2. Розробники, які отримують ці завдання, приблизно раз на день виділяють час і попередньо оцінюють трудовитрати на кожне — у людино-днях або людино-годинах. Технічний керівник і я стежимо за достовірністю оцінок.
  3. Система автоматично формує черги завдань для розробників. Спочатку ми обрали простий принцип: завдання беруться з початку черг підрозділів по черзі. Неважливо, скільки часу зайняло попереднє завдання бухгалтерії: після нього програміст бере завдання наступного підрозділу, де призначений виконавцем. До наступного завдання бухгалтерії повернеться, виконавши по одному з початку черг усіх інших підрозділів. Згодом ми думали змінити принцип, але цей так і прижився. Немає нічого постійнішого за тимчасове…

На основі черг та оціненої тривалості виконання ми побудували діаграму Ґанта для кожного розробника й отримали планові дати початку та завершення всіх завдань у чергах усіх підрозділів.

  1. Керівники підрозділів отримали можливість не лише переставляти свої завдання в черзі, а й бачити планові дати виконання: усі ланцюжки перераховувалися одразу після зміни. На зміну міфічному очікуваному строку прийшли планові дати початку й завершення.

Краса!

А ще ми стали прозорими: усі могли бачити наше навантаження й навантаження кожного розробника. Кожен, хто мав доступ до системи, міг побудувати діаграму Ґанта для розробника й зрозуміти, з чого складається його черга та чому завдання за планом виконають за місяць, а не завтра, хоча воно таке важливе й термінове. Зазначу: у графіку кожен бачив зміст — назви — лише завдань свого підрозділу. Завдання інших відображалися прямокутниками: було видно лише їхню наявність і належність до підрозділу.

Ця прозорість дала змогу повернутися до зустрічей на рівні топменеджерів, але вже предметних. Якщо когось не влаштовували строки, він бачив на діаграмі, чиї завдання стоять попереду, й домовлявся з конкретним керівником. ІТ-комітетом це так і не стало, але з чогось потрібно починати…

Рішення допомогло не лише налагодити процес, а й оцінювати трудомісткість наявного беклогу в будь-який момент і розраховувати планові дати завершення всіх поставлених завдань. Це також дозволило виміряти потребу в додатковому розробникові. Невдовзі нашу команду підсилив ще один учасник.

На реалізацію описаного в нашій системі знадобилося зовсім небагато часу. Те, що ми написали її самі, стало в пригоді: змогли закласти все потрібне. Нове рішення ми представили бізнесу як підвищення прозорості розробки — чим воно й було. Опору як такого не виникло. Після запуску трохи доопрацювали механізм у процесі використання, й усе запрацювало як годинник.

Це не ідеальна система.

Але вона дала постановникам розуміння цінності часу розробки. Тепер доводиться усвідомлювати необхідність і цінність кожного завдання та віддавати в роботу найцінніше. Це ще не продаж послуг внутрішнім клієнтам, але перший крок до розуміння: твій запит — це витрати часу й ресурсів іншого підрозділу, до яких потрібно ставитися ощадливо.

Це стало першим маленьким кроком до ІТ-комітету. Після зміни деякі топменеджери почали збиратися, коли потрібно зробити щось велике чи змінити пріоритети: у бізнесу з'являється розуміння механіки розробки.

Система в такому вигляді, з мінімальними змінами, пропрацювала вже понад чотири роки й працює зараз. Прижилася…

Плани на майбутнє — загалом два пункти:

  1. Створити дві черги виконавців: одну для аналітиків, другу для розробників. Частина завдань потребує опрацювання аналітиками ІТ, і це іноді значний час, подекуди більший за час розробки, особливо коли йдеться про налагодження нового процесу в кількох підрозділах.
  2. Перенести механізм із самописної системи до якоїсь системи управління завданнями, де є інтеграції з різними каналами зв'язку, дизайн та інші переваги.

Для другого пункту ніяк не знайду систему, де це можна зробити. Тому поки не виконую й перший: хочеться реалізувати його вже в новій системі, а не в старій.

Отак і живемо…