«Невігластво частіше породжує впевненість, ніж знання»
Ч. Дарвін
Коли я вирішив описати тут ефект Даннінга — Крюґера, думав, що це буде дуже короткий допис із посиланням... або кількома. Але не вийшло. Звичайні посилання на Вікіпедію не давали всього, що я хотів донести. А потрібна інформація була розпорошена по кількох хороших статтях, причому частини з них у перекладі я не знайшов — або погано шукав. Довелося згадувати студентські роки й робити самому. Чистий рерайтинг. Але, як мені здається, якісний і тому корисний. А може, це в мене проявляється ефект Даннінга — Крюґера?
Отже, джерела містяться тут, тут і тут. Є ще посилання в тексті та визначення з Вікіпедії.
Матеріали італійською й англійською. Але Google Перекладач допоможе. Не хочеться? Тоді натискаємо «докладніше».
Це називається ефектом Даннінга — Крюґера.
Класичне визначення у Вікіпедії звучить так: Ефект Даннінга — Крюґера — це метакогнітивне викривлення, за якого люди з низьким рівнем кваліфікації роблять помилкові висновки, ухвалюють невдалі рішення й водночас не здатні усвідомлювати свої помилки через низький рівень кваліфікації. Це призводить до завищеного уявлення про власні здібності, тоді як справді висококваліфіковані люди, навпаки, схильні недооцінювати свої здібності й відчувати брак упевненості у власних силах, вважаючи інших компетентнішими.
Це явище не таке вже й нове. Уже в п'ятому столітті до нашої ери Сократ застерігав, що «мудрими є лише ті, хто розуміє обмеженість своїх знань і сумнівається в їхній повноті». Пам'ятаєте знамените «я знаю, що нічого не знаю»? А фараон Ехнатон ще в чотирнадцятому столітті до нашої ери заявляв, що «дурень упертий і не сумнівається, він знає все, крім власного невігластва». Раніше проблема теж існувала, але не стояла так гостро. А тепер, коли всесвітня мережа дає голос і світову аудиторію легіонам дурнів — це цитата Умберто Еко — ефект Даннінга — Крюґера, схоже, стає справжньою проблемою.
Почнімо пояснення цього явища з історії.
Одного разу 1995 року чоловік середнього віку пограбував два банки Піттсбурга серед білого дня. Він не мав маски чи будь-якого іншого маскування. Перед виходом із кожного банку усміхався камерам спостереження. Увечері того ж дня поліція заарештувала Макартура Вілера. Коли йому показали записи камер, Вілер недовірливо витріщився на них. «Але ж я наносив сік», — пробурмотів він.
Лимонний сік у шпигунських історіях використовують як невидиме чорнило, яке проявляється лише після нагрівання. Очевидно, Вілер думав, що, натерши шкіру лимонним соком, стане невидимим для відеокамер.
Поліція дійшла висновку, що Вілер не був божевільним і не перебував під дією наркотиків — просто неймовірно помилявся.
Ця комічна для всіх, крім Макартура Вілера, історія привернула увагу психолога Девіда Даннінга з Корнелльського університету. Він залучив свого аспіранта Джастіна Крюґера, щоб розібратися, що відбувається. Вони припустили: якщо Вілер надто дурний, щоб бути грабіжником, він може бути надто дурним навіть для того, щоб помітити власну дурість. Дослідники взялися за аналіз феномену. Спочатку дослідження проводили на студентах: вони поруч, далеко ходити не треба. Даннінг і Крюґер шукали спосіб виміряти рівень самооцінки в різних сферах — від логічних міркувань до граматики — та зіставити його з успішністю, більш-менш реальною оцінкою знань студента. Під час досліджень вони дійшли висновку, що учасники схильні переоцінювати свої здібності.
В одному дослідженні вони поставили студентам бакалаврату низку запитань із граматики, логіки й гумору, а потім попросили кожного оцінити свій загальний бал і місце порівняно з іншими студентами. Цікаво, що учасники з найнижчими балами незмінно переоцінювали якість виконання. Ті, чиї бали потрапили до нижнього квартиля рейтингу, вважали, що показали кращий результат, ніж дві третини інших студентів!
Згодом дослідження ілюзії впевненості перенесли з аудиторій у повсякденне життя. У наступному дослідженні Даннінг і Крюґер ставили власникам гвинтівок та пістолетів запитання про безпечне поводження зі зброєю. Як і раніше, ті, хто правильно відповів на найменшу кількість запитань, надзвичайно перебільшували свої знання про вогнепальну зброю. Потім було ще багато досліджень, результати яких підтверджували висновки вчених: 80% водіїв оцінюють свої навички як вищі за середні, що неможливо за законами статистики; 42% інженерів у групі вважають, що належать до 5% найкращих фахівців групи, тощо. Загалом потрібно розуміти: ефект Даннінга — Крюґера не про оцінку фактичних знань, а про оцінку власних здібностей у цілому. На обличчях більшості учасників шоу талантів, які не пройшли відбір, — шок. Значна частина справді не розуміє, наскільки їх увело в оману ілюзорне відчуття переваги.
Ось така річ цей ефект Даннінга — Крюґера.
Начебто розібралися. Тепер про те, що в цьому поганого.
Проблема в тому, що некомпетентні люди не лише роблять неправильні висновки й невдалий вибір, а й позбавлені здатності усвідомлювати свої помилки.
Виходить, що некомпетентність часто супроводжується зарозумілістю. Некомпетентні люди беззастережно довіряють своїм здібностям, не уявляють власних меж та ігнорують помилки. Вони не здатні зрозуміти компетентність інших, тому часто просто зневажають і цю компетентність, і самих людей.
Графічно ситуація має такий вигляд:
Із рисунка видно, що у міру навчання ілюзорне відчуття переваги швидко зменшується. Але справжня проблема в тому, що некомпетентні люди не відчувають потреби вчитися далі й схильні сидіти на вершині свого запаморочливого піка дурості, зверхньо дивлячись на решту світу.
Інша проблема: навіть найдосвідченіший експерт ніколи не досягне тієї впевненості у власних здібностях, яку мають некомпетентні люди. Саме тому, що знає, наскільки складними можуть бути речі.
У цій ситуації експертам досить складно боротися з некомпетентністю.
Ефект Даннінга — Крюґера цілком знезброює багатьох людей. Насправді тут аж два ускладнення:
Перше. Експерти й некомпетентні люди ведуть діалог та суперечку на різних рівнях: експерти говорять по суті, а самовпевнені некомпетентні ставлять під сумнів авторитет співрозмовників, заганяючи їх у незручне й неприємне становище.
Є навіть таке прислів'я: «Не сперечайся з дурнем: спочатку він опустить тебе до свого рівня, а потім задавить досвідом».
Друге. Компетентні люди, зокрема найкращі учні й студенти, схильні недооцінювати свої знання та здібності. Якщо вони щось знають або їм щось легко дається, думають, що інші теж усе це знають і вміють, а в їхніх власних здібностях немає нічого особливого. Так поступово може розвинутися синдром самозванця: страх, що знань та вмінь завжди недостатньо.
Та сама Вікіпедія про синдром самозванця говорить таке: психологічне явище, за якого людина не здатна пов'язати власні досягнення зі своїми якостями, здібностями та зусиллями. Попри зовнішні докази їхньої спроможності, люди із цим синдромом залишаються переконаними, що вони ошуканці й не заслуговують на досягнутий успіх.
Тобто люди, які отримали широке й неодноразове визнання власної цінності та цілком заслужений успіх, відчувають себе негідними цього успіху. І продовжують так почуватися попри всі об'єктивні докази протилежного.
Виходить, синдром самозванця — зворотний бік ефекту Даннінга — Крюґера.
Шкода, що один бік шкодить розумним людям, а інший дає перевагу дурним — принаймні в самооцінці, поки вони не зберуться грабувати банк.