«Бачиш зірку — звільни її.
Підготуйся, наскільки зможеш, і звільни. Якомога швидше.
Від зірки більше проблем, ніж користі.
Це зараз ти думаєш, що це цінний кадр і незамінний працівник.
Що він тягне на собі величезний пласт роботи й замінити його ніким не вдасться.
Що це знахідка.
Але це не так: насправді це проблема. Лише відкладена».
Приблизно такими словами навчав мене один із моїх керівників. Я намагався його зрозуміти, але прийняти це було складно: на той момент я ще жодного разу не стикався із зірковими працівниками та зірковим шантажем.
Через багато років мені не раз довелося на практиці переконатися у справедливості слів мого тодішнього керівника.
Працівники-зірки не вирощують собі зміну. Вони взагалі нікого не вирощують: усе, що намагається стати компетентним, здобути знання й самостійність, такий працівник безжально знищує. Бо це загрожує його зірковому статусу.
Під їхнім керівництвом фахівці не розвиваються. Такі керівники не налагоджують командної роботи. На їхню думку, лише вони знають, як правильно, мають потрібні зв'язки, знання й уміння.
Рано чи пізно вони стають неефективними. Бо роблять усе самі. Покладаються лише на себе. Болісно сприймають чужі успіхи.
Як розпізнати зірку?
Мені це завжди складно.
Найчастіше за принципом: хороший працівник думає, як розв'язати проблему, а зірка — як під час її розв'язання вирізнитися, підкреслити свою роль.
Добре, коли це видно. Але на практиці не завжди вдається зрозуміти.
Буває й так, що це зовсім не зірковість, а просто збій у мотивації та зворотному зв'язку. Людина намагається дати тобі зрозуміти, що вона це може, що вона компетентна...
Тому ще дивлюся, чи вміє людина працювати в команді й чи прагне спільного результату.
Але стовідсоткового рецепта немає.
Принаймні в мене.